Що чекає закарпатський футбол? Роздуми про “футбольні мильні бульбашки”
Що чекає закарпатський футбол? Роздуми про “футбольні мильні бульбашки”

Закарпатський аматорський футбол один з кращих в Україні. Про це неодноразово зазначали представники ФФУ, футбольні функціонери інших регіонів, вболівальники. В обласному дивізіоні виступає понад три десятки колективів (вища та перша ліги), плюс чимало футбольних клубів силами міряються в районних чемпіонатах. Футбольна історія Срібної землі теж славна. Згадаймо золоті часи Сабо, Раца, Гаваші, Турянчика … Не дарма нас називали українською футбольною Бразилією. Ніхто і зараз не посперечається, що гра мільйонів для нашого краю в пріоритеті. Але чомусь слава української Бразилії кудись зникла, а нових Сабо, Гаваші , Турянчиків у нас так і не з’явилось…

До того ж, зараз з карти вищолігових команд навіть ужгородська «Говерла» зникла… Та мова не про неї. Вона ж бо для закарпатського футболу і його розвитку у підсумку не зробила нічого.

Питання ставити потрібно інакше. Почнемо з простого і банального. Чому з таким рівнем аматорського футболу, з такими амбіціями футбольних функціонерів і тими коштами, які вкладаються в обласні команди (так так, вкладаються, і чималі) в Закарпатті ще немає команди 1 чи то 2 ліги? Футбольний клуб «Ужгород» вже давно переріс рівень обласного чемпіонату. Їх домашня арена, стадіон «Автомобіліст» відповідає всім вимогам всеукраїнського рівня, заробітна плата теж. ФК «Минай» – команда, яка може спокійно підсилити 2 лігу. Їхньому фінансовому та кадровому (чутки про перехід Кополовця сюди теж включайте) потенціалу може позаздрити будь який клуб.  Будується стадіон, який згідно проекту має стати ще кращим за той же Автомобіліст.  Так невже жодна з цих команд не може представити наш край на всеукраїнському рівні? Відповідати, безперечно, за них не будемо. Але питання ставити треба.  Перше ж бо питання в амбіційності. Звідки ж її стільки? І ті і інші «футбольне его» мають дай Боже. Безперечно, команди середнячки обласного чемпіонату возити легко. Але амбіції у правильне русло треба направляти. Питання друге. Де футбольна піраміда? Проект дитячої футбольної школи, команда юнаків? Ви хоча б раз чули, щоб про юнаків і дітей ці клуби говорили. Ні. Бо по суті, юнаками у них нікому й займатись. (В турнірній таблиці, до речі, юнацькі колективи цих футбольних клубів посідають два передостанні місця). У підсумку, коли немає системної та стратегічної розбудови, то недовготривалість таких проектів – явна. Чи не так? Згадується мені колись наш славетний «Берегвідейк»… Їхні зарплати на той час, гарну «футбольну оболочку», феєричні перемоги в Кубку України… Біда, бо це все у спогадах тільки і залишилось…

«Футбольні мильні бульбашки». Ось як можна назвати такі клуби. Помайоріли різнобарв’ям кольорів  у славі сонячних променів, порадували око, тай все. Раз, і нема.

В цьому і полягає весь трагізм нашого закарпатського футболу. Допоки у футбольних функціонерів є амбіції, які підкріплені грошовими еквівалентами, доти й гримлять перемогами та славою їхні футбольні іграшки.  А у підсумку, окрім спогадів, опісля себе нічого й не залишають.

Не подумайте, панове, що тільки критика зараз лунає. Зміст цих думок в буквах донести, що про футбольне майбутнє треба думати. Про футбольну школу і академію, про пірамідальний підхід у розбудові, про створення спортивної інфраструктури, бази… А то час пройде, пройде і бажання, зникнуть амбіції і гроші, а футбол Закарпаття, у підсумку, не отримає нічого. («Говерла» тому приклад).

Богдан Коритиба – obolok.com.ua

поділитись в соцмережах