Прокурорсько-поліцейська крамниця: півмільйона, щоб «закрити» інвестора

За останні п’ять років роботу Генеральної прокуратури не критикував тільки лінивий. І для цього вона давала чимало приводів: затягувала розслідування резонансних справ, перешкоджала роботі антикорупційних органів, служила “столом політичних замовлень” для влади.

Не менше критики дісталося й на адресу Національної поліції – співробітники якої буквально за 1-2 роки з супергероїв перетворились на тих самих «мусорів», що були раніше. І найбільш парадоксальне в цьому є те, що і прокуратура, і поліція весь час перебувають у перманентному стані реформ, тобто поліпшуючись та вдосконалюючись. Але здається, ці «зміни на краще» відбуваються лише у головах політиків та керівництва правоохоронних органів, але аж ніяк не у реальному житті.

За прикладами далеко ходити не треба. Півроку тому генпрокурор Руслан Рябошапка наголосив на тому, що прокуратура є єдиним правоохоронним органом, який розпочав реальну реформу, який розпочав реальні зміни. А вже у травні 2020 року з’ясувалось, що реформи як не було, так і немає: працювати по-новому відомство не стало, свіжими кадрами не поповнилося. Наступний генпрокурор – Ірина Венедиктова також попервах показала себе рішуче, принаймні з трибуни у Верховній Раді вона заявила про те, що обіцяє «не продавати справи і не зливати їх… Усе, що можна швидко і законно завершити – буде швидко і законно завершено».

Пройшло вже більше місяця, а справ, які підтримали ці гасла, все ще не видно.

Навіть навпаки, до ЗМІ потрапляють відомості про те, що в царині ГПУ все ще буяє хаос, корупція й те саме банальне «продавання справ».

Стверджувати так нам дає право справа депутата Ужгородської міської ради Михайла Чурила, кримінальне провадження щодо якого було зареєстроване Головним слідчим управлінням Нацполіції, а процесуальне керівництво наразі здійснюється Офісом Генпрокурора.

Прикметно, що підозру ужгородському депутату за декілька тижнів до свого звільнення підписав колишній заступник Р.Рябошапки – Віталій Касько.

Який з одного боку відомий як затятий активіст та реформатор, а з іншого – як підозрюваний в корупційних діях, бо ситуація з приватизацією службової квартири В.Каська у свій попередній «прихід» до Генпрокуратури і досі залишається не з’ясованою.

Як би там не було, але здається і цього разу дембельський акорд Каська сфальшивив – і зіграв не реформаторську мелодію, а банальну «замовну справу». І що найбільш прикро – і нинішня очільниця Офісу ГПУ розбиратись в цьому не дуже поспішає.

Але про все по порядку.

26 лютого 2020 року на сайті Офісу Генерального прокурора з’являється дивна новина про те, що правоохоронцями викрито схему продажу елітних автомобілів, викрадених в ЄС. За версією слідства, учасники злочинної організації оформляли на себе та на підставних осіб договори лізингу на автомобілі еліт-класу.

Серед таких осіб були представники приватних українських та іноземних підприємців на території країн Євросоюзу (Республіка Польща, Королівство Нідерландів, Чеська Республіка та інші).

«Дивною» ця новина є тому, що тільки тут говориться про те, що «використовуючи корумповані зв’язки у правоохоронних органах, змовники проводили ці автомобілі через митний контроль та реєстрували у сервісних центрах МВС України, де отримували свідоцтва і державні номерні знаки, а далі – реалізовували покупцям».

Справа в тому, що десятки ЗМІ, які передрукували цю новину, акцентували увагу вже на особах підозрюваних, але зовсім не задавались питанням, а що ж там з тими корумпованими «правоохоронцями» – їх також затримали?

Як згодом виявилось, такі дрібниці ані слідство, ані прокуратуру не цікавили. Більше того – проводити слідство вони аж ніяк не хотіли, бо їм важливо було «закрити» підозрюваних, заставити їх виправдовуватись, а не реально розслідувати справу. Дотично це підтверджує й той факт, що підозрюваний М.Чурило лише з кільканадцятої спроби домігся, щоб у нього відібрали покази по цій справі!

Насправді, вся ця справа наробила галасу й розлетілась по ЗМІ з банальної причини – у злочині як організатор був звинувачений син колишнього глави Конституційного суду Андрій Стрижак.

Наприклад, на сайті РБК-Україна новина того періоду так і називається «Сина екс-голови КСУ заарештували у справі про схему з викраденими елітними авто». І в цій новині лише в останньому реченні говориться, що заарештовано ще й депутата Ужгорода Михайла Чурила.

Скупі строки оперативних повідомлень говорять просто та буденно: в рамках розслідування вказаного кримінального провадження проведено понад 80 санкціонованих обшуків у м. Києві, Львові, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Львівській, Київській, Одеській, Рівненській та Херсонській областях. Під час обшуків правоохоронці вилучили документацію, банківські картки, автомобілі еліт-класу, велику кількість номерних державних знаків, готівку, зброю, набої та наркотики. А от реальність була значно яскравішою.

«Всі ці процедури були здійснені з численними порушеннями, починаючи з обшуку без рішення суду, закінчуючи банальним підкиданням зброї і пограбуванням», – пише у своїх зверненнях на адресу Президента України та Генерального прокурора України закарпатський депутат. Щодо пограбування, то тут немає ніякого перебільшення – виявилось, що відразу після проведення обшуку правоохоронці повернулись до ужгородської квартири М.Чурила, й вже без складання протоколу та без понятих вилучили сейф, в якому зберігались коштовності та грошові кошти на загальну суму 120 тис у.о. Поки що прохання з цього приводу про допомогу та про запобігання свавіллю, що чиниться на найвищих щаблях правоохоронної системи, проігноровано в обох Великих Офісах – і глави держави, і глави прокуратури.

Українська Феміда також не поспішає ставати на бік скривдженого депутата: запобіжні заходи обираються та подовжуються швидко та без проблем для слідства й прокуратури. Судді, не залежно від суду та інстанції – дивляться в екран телефонів, заяви підозрюваного та його адвокатів не беруть до уваги, до нарадчої кімнати заходять лише для проформи (буквально на декілька хвилин) – і в принципі не дуже зважають на те, а що ж і як там було насправді з цими «елітними авто схемами».

З останнього – 4 березня 2020 року слідчим суддею Печерського райсуду м. Києва Вовком С.В. було винесено ухвалу по справі №757\10439\20-к про накладення арешту на майно Михайла Чурила (квартира в Ужгороді, гараж, та авто БМВ 750). Все б нічого, тільки от ані сам депутат, ані його захисники про таке судове засідання навіть не повідомлялись, а про рішення судді дізнались з інтернету. Чому так сталось, всім зрозуміло, бо й судді, й слідчому не дуже хотілось пояснювати, як все це кореспондується з ч.4. ст. 170 КПК, згідно якої заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Ну з авто ще теоретично зрозуміло – може, цей автомобіль також викрадений (дарма, що він куплений офіційно в автосалоні – правоохоронців такі дрібниці не обходять). Але придумати, як квартира може перешкодити цьому кримінальному провадженню – тут жодної фантазії не вистачає.

Пояснення, на жаль, цьому є дуже просте – кримінальне переслідування проти Михайла Чурила «куплене» і «проплачене», а тому віднайти в ньому промінь справедливості дуже важко. Але ми все ж розкажемо, як все відбувалось насправді.

Справа в тому, що в М.Чурила на сьогодні є триваючий господарський спір з громадянином Чехії Мар’яном Курішем, який винен ужгородському депутату (звичайно, в якості інвестора та підприємця) великі суми коштів – майже 4 млн євро.

В розпорядженні редакції є запис телефонної розмови пана Чурила та пана Куріша, в якій останній зізнається в наявності боргів та бажанні їх погасити, але натомість просить не тиснути на нього в цій справі. Під тиском, вочевидь, пан Куріш розумів суди в Чехії, які ось-ось мають завершитись на користь українського бізнесмена. Відчуваючи це, і все ж, мабуть, не бажаючи сплачувати борги, М.Куріш, за наявною у редакції інформацією, звернувся до такого собі Юрія Єреняка (до речі, останній користується елітним автопарком М.Куріша, в тому числі і броньованим Maybach), який в кримінальних колах відомий як «Молдаванин», з метою організації переслідування українця. Ціна питання не велика, і не мала – півмільйона американських доларів. Але все ж цієї суми виявилось достатньо, щоб до організації переслідування ужгородського депутата підключились правоохоронці високого рівня.

У заяві на ім’я Генерального прокурора Ірини Венедиктової говориться про те, що Ю.Єреняк за посередництвом начальника ГУ НП України в АР Крим В.Стрижака звернувся за допомогою «у розробці Чурила» до першого заступника голови Нацполіції начальника кримінальної поліції Євгена Коваля, який, начебто, не відмовився допомогти.

Результатом такої допомоги і стало провадження за №12019000000000127 від 16.02.19 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст. 255, ст.19, ст. 358, ст. 289 та 263 тощо. Факт такої допомоги – це не просто дисциплінарна відповідальність вказаних поліцейських, але й конкретний злочин, що має розслідуватись ДБР.

Вочевидь, відповідним органам потрібно дослідити й той факт, а чи немає тут зацікавленості й з боку колишнього заступника Генпрокурора В.Каська, який оголошував підозру ужгородському депутату. Бо як не викручуй, а все ж не рівень Офісу Генпрокурора «керувати» справою проти депутата міської ради – для цієї справи було б достатньо й обласного прокурора.

Тим не менш, на сьогодні маємо те, що маємо. 25 лютого 2020 року почалися обшуки у приміщеннях М.Чурила, а його самого було затримано (так само, до речі, як і його молодшого брата) і поміщено до ІТТ. Згодом Михайла було відпущено під заставу з обов’язковим носінням електронного браслету та забороною відлучатись з Києва, проте, як ми зазначали вище, щоб не дуже сіпався – арештували усе майно.

Прискіпливий читач вже давно, мабуть, замислився про те, що про «куплену» справу можна було б й не згадувати, якби докази вини проти «елітних» злочинців (якщо вже це рівень Офісу ГПУ та ГСУ НП) були залізобетонними. Але й з цим у правоохоронців не все добре.

Щодо так званого злочинного угруповання, то звичайно, що пан Чурило був знайомий з іншим відомим підозрюваним, на якому правоохоронці роблять не менш гучний піар, – А.Стрижаком. А от з іншими членами так званого ОЗУ (Савчуком Ю.І., Савчуком Б.Ю., Голіченко Є.М.) ніколи не спілкувався навіть по телефону. Від слова «взагалі». Виходить дивна така злочинна організація, де одні учасники не спілкуються з іншими. Звичайно, якщо не виключати телепатичний зв’язок, існування якого все ж викликає у нас певні сумніви.

Тепер щодо «потерпілого» чеха. За словами М.Чурила, починаючи з 2014 року він неодноразово надавав Мар’яну Курішу грошові позики, під різні його бізнесові проекти. На той час Мар’ян Куріш фактично керував діяльністю ряду фірм ILD Service s.r.o. (зареєстрована на Лібора Доубраву) та INPRICE s.r.o. (зареєстрована на Терезу Мелоунову). В ILD Service s.r.o. Михайлом Чурилом було проінвестовано 419000 євро, чому на підтвердження є відповідні договори та банківські документи.

Протягом ще певного часу в підконтрольну Мар’яну Курішу RBT FOX s.r.o. за його проханням Михайло ще двічі інвестував кошти, а саме в 2014 році 140000 євро та в 2015 році 43000 євро. Також погасив борг польської компанії Мар’яна Куріша перед компанією Bellonora invest ltd, де українець виступав гарантом виконання договірних зобов’язань. У подальшому, так як п’ять років тому у партнерів були хороші відносини, Куріш став керуючим менеджером компанії Azorina s.r.o., де останній відповідно до наданих йому повноважень, здійснював фінансово-господарську діяльність товариства, мав доступ до відкриття рахунків, розпорядження коштами. Ніхто ж навіть не здогадувався, що через декілька років словацькі фіскальні органи встановлять значні порушення податкового законодавства з боку Куріша, а посадових осіб товариства та кінцевих бенефеціарів (а отже й самого Михайла Чурила) внесуть до «чорних списків», як неналежних платників податків.

Мабуть, саме з того часу між партнерами й пробігла чорна кішка, яка перетворила господарські та інвестиційні суперечки у Чехії та Словаччині на кримінальне переслідування в Україні.

Але тим не менш, у 2015 році, коли ще здійснювалась діяльність товариства Azorina s.r.o., Михайло Чурило звернувся до Мар’яна Куріша, який повідомив, що може допомогти в придбанні по вигідній ціні автомобіля БМВ740, так як має хороші відносини з дилером в Чеській Республіці. У тому ж таки 2015 році Мар’ян Куріш реєструє на свою цивільну дружину Вікторію Савіну товариство Force Trade, де фактично керує його діяльністю. Орендує приміщення за адресою Прага, 9, та з метою створення «позитивної» кредитної історії реєструє на товариство багато об’єктів нерухомості та починає займатися реалізацією та здачею в оренду автомобілів.

У 2016 році за проханням Мар’яна Куріша Михайло Чурило познайомив його з Андрієм Стрижаком, які згодом стали партнерами по бізнесу (Force Trade) в рівних частках. І власне ось тут і починається так зване «розслідування» українських слідчих.

Force Trade на правах лізингу використовувало і використовує багато автомобілів. У період 2016-2019 років Мар’ян Куріш враховуючи те, що винен значну суму коштів ужгородському депутату, неодноразово надавав останньому в користування автомобілі, які були зареєстровані за товариством Force Trade. Жодний з цих автомобілів ніколи не переходив у власність Чурила, чи пов’язаних з ним осіб, а завжди їх повертав товариству Force Trade, про що є відповідні документи.

Натомість, відповідно до оголошеної депутату підозри, М.Чурило, начебто діючи в складі злочинної організації, до якої також увійшли Стрижак А.А., Савчук Ю.І., Савчук Б.Ю., Голіченко Є.М., Чурило О.М., 01.09.2017 року, використовуючи EUA INVEST GROUP (це підприємство створив брат Михайла Чурила – Олександр) та зловживаючи довірою Мар’яна Куріша уклав з Force Trade договір оренди автомобіля Mercedes-Benz S500 4MATIC VIN WDD2221851A033940 та сплатив перший внесок. У подальшому учасниками злочинної організації виготовлено завідомо підроблені документи, які вказують на купівлю та зняття з реєстраційних обліків автомобіля, здійснено його ввіз на територію України та з використанням підроблених документів проведено митне оформлення транспортного засобу, а 11.09.2019 року зареєстровано в територіальному сервісному центрі МВС за ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ» (ЄДРПОУ 42445233) за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Комерційна, 7. За аналогічною схемою, на думку досудового слідства, 24.10.2017 року було укладено договір оренди SKODA SUPERB VIN TMBBAH7NP4G7063681, а 05.10.2019 року зареєстровано за ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ». А 20.12.2017 року також укладено договір оренди SKODA SUPERB VIN TMBAH7NP3G7073652, а 02.08.2019 року зареєстровано за ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ».

Навіть не вдаючись в юридичні тонкощі, зрозуміло, що слідчим треба було б перевірити усього два головних питання – 1) на яких правових підставах здійснено лізинг цих авто, та 2) яке відношення має М.Чурило до ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ». Та вони цього не зробили, їм вистачило того, що Куріш передав копії договорів оренди автівок. Питання навіть не в тому, чи достатньо в якості доказів копії, а не оригіналів. Головний цинізм ситуації полягає в тому, що на цих копіях стоїть підпис і печатка лише самого Куріша, а от навіть найменшого розчерку олівця чи ручки на реквізитах підприємств з боку братів Чурило не стоїть! Це вже ми навіть не говоримо про відмітки відповідних реєстраційних органів Чехії (чи хоча б відділення поштового зв’язку, – у Чеській республіці дозволяється й такий вид посвідчення договору). Викликає подив й те, що відповідно до позиції органу досудового розслідування, оголошеної підозри, договори оренди з правом викупу автомобілів були укладені в 2017 році, сплачено перший платіж, а у подальшому, лише в 2019 році автомобілями «незаконно заволоділи» шляхом їх реєстрації в Україні за ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ». Тобто два роки чеській «потерпілий» щось чекав, а потім схаменувся. При цьому, сам Мар’ян Куріш свідомо уникає відповіді на запитання, а звідки ж він сам, на яких правових підставах володів усіма цими автівками і чи мав він право ними розпоряджатися – передавати в оренду з правом викупу. Ну й найголовніше, організувати щось шахрайське можна лише тоді, коли контролюєш усі без винятку ланки злочину. А от правда життя така, що ані Михайло Чурило, ані його брат Олександр не мають жодного відношення до ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ». Ані на рівні контрагентів, ані на рівні засновників, учасників чи кінцевих бенефіціарів – жодного господарського чи особистісного стосунку. Виникає просте і логічне питання – тоді як взагалі могла в теорії працювати уся ця розпіарена «схема шахрайства з елітними автівками»?

Але ані в Офісі ГПУ, ані в Нацполіції, ані в судах особливо ніхто цим питанням не переймається. А тим часом, по репутації Михайла Чурила завданий значний удар, адже про його начебто кримінальне діяння було розтиражовано у багатьох ЗМІ. До слова слід сказати, що у 2017 та 2019 роках вже додатково чинилися спроби тиску на депутата, було пошкоджено його авто, під двері квартири кидали гранату. Щоправда кримінальні провадження по цим фактам не відбуваються, або ведуться вкрай кволо. Усіх цікавить лише «гучна справа» з VIP-автівками.

Причому «цікавить» виключно українських правоохоронців, а навіть не чеських. І зараз пояснимо чому. У жовтні 2019 року під час одного з інтерв’ю начальник того самого Головного слідчого управління Нацполіції Максим Цуцкірідзе заявив про те, що у слідства української поліції “є кримінальні провадження, де фігурують автомобілі, які були викрадені в країнах Європи і ввезені в Україну. Близько 300 таких автомобілів зараз їздить по місту Києву, і десь 200 ми вже вилучили за запитами Інтерполу.

Це дорогі, елітні автомобілі. Ми проводимо експертизу, встановлюємо, що цей номер кузова транспортного засобу числиться в Інтерполі за такою країною, скажімо, як Італія. Ми їм пишемо, що встановили автомобіль, забирайте. І що ви думаєте? Вони нам відписують, що даруйте, нам не потрібно, у нас потерпілих по цьому провадженню немає, вони всі отримали матеріальне відшкодування від страхової компанії, а доставка автомобіля з України в Італію коштуватиме більше, ніж сам автомобіль”.

Тобто «потерпілий» Куріш, навіть якщо він і справді був би потерпілим, ні до яких українських правоохоронних органів просто не звертався, а отримав би компенсацію від страхової – та й поготів! До речі, саме тому Михайлу Чурило було підкинуто зброю, аби мати «залізний» привід його закрити, бо навіть в поліції розуміли, що вся ця схема з «елітними» автівками може розсипатись в будь-який момент.

Наразі, звичайно, можна сподіватись, що у Президента, чи у нового Генерального прокурора все ж звернуть увагу на цю кричущу «замовну» справу, але поки цього не станеться, редакція й надалі слідкуватиме за розвитком подій.

Іван Правдін, для Резонансу

поділитись в соцмережах