Відновити найунікальніший музей Європи в Закарпатті заважає політика

muzey_lisu_article_image620x375Зруйнований паводками 1998 та 2001 року унікальний музей лісу і сплаву на Міжгірщині не можуть вже 15 років відновити через політичні перипетії

З історичних джерел відомо, що ще в 1830 році за проектом австрійського інженера Краузе на гірській Чорній ріці з’явилася гребля для сплаву деревини. Гідроспоруда складалася з комплексу будівельних конструкцій, технічних вузлів та механізмів. Перед загатою в утвореному озері-водозабірнику формувалися плоти (або на місцевій говірці «бокори») – зв’язані після обрубки гілля смереки. З’єднували їх кінцівки гужовками – ліщиновими мотузками, виготовленими попервах у печах, де їх випарювали, а потім викручували. Бокор складався по-різному, по 5–7 табел, деревина кожної з яких теж сягала неоднакових розмірів, як правило, залежала від замовлення клієнтів. Авангардна спаковувалася з найтонших і найдовших, інколи до 25 м, смерек. Тонкі кінці «стебел»-деревин були ведучими.

Зі штучного ставу й стартували плоти, яких тут назбирувалося ледь не до півсотні. Ними управляли зазвичай три веслярі з одним-двома помічниками-резервістами. Під час запуску за командою ставника – працівника греблі – відкривалися шлюзи та допоміжні ворота гаті. Бурхлива вода несла бокори своєю течією. Через кожні 10 або 15 хвилин, залежно від величини (менші пливли швидше, а більші – повільніше), відправлялися один за одним плоти, зберігаючи між собою відстань у 1,5–2 км. Дистанцію від Чорної ріки до Колочави, яка вимірюється 30 км, пропливали за 2,5 год. Тут відбувалася перезміна бокорашів. Горяни-плотогони естафету передавали людям із низинного краю – хустянам, які гнали ліс голубою дорогою до Тиси, а відтак марафон продовжувався до Угорщини, — писав про греблю Василь Пилипчинець.

1454873047_12631302_467285000141789_3431942163061797434_n

 

Останній спуск бокора датується 1954 роком. Міжгірський лісокомбінат ініціював перетворення греблі на музей, який відкрили в 1975 році, частково його реконструювавши.

У дорадянський час гідроспоруду двічі ремонтували – в 1922 та 1942-му, коли її додатково облаштували дашком. Під час останньої докорінної перебудови за існування СРСР у ній були виставлені як старовинні знаряддя праці й побуту лісорубів і лісосплавників, так і вже сучасніші, а головним експонатом вважалася сама гребля. Ремонтували її, до речі, стихійно, без проекту, бо плановики розрахунків запросили чималу суму, та й треба було чекати документи мінімум два роки, а партфункціонери бажали себе показати в ділі чимшвидше.

Ризик виявився фатальним. Внаслідок того, що не було нормального функціонування шлюзів-воріт, котрих налічувалося один десяток, припинився нижній виток води. Шар намулу ріс із року в рік і сягав подекуди за два метри. Його, звичайно, можна було використовувати. Дослідивши сапропелеву масу, спеціалісти обласної станції хімізації сільського господарства констатували: дно Чорної ріки не просте, а «золоте». Намул міг стати скарбом для пісних гірських земель – за поживними якостями він майже не поступався органіці. Для підвозу еліксиру родючості на колективні угіддя на той час вистачало потужної техніки, та ба, ніхто не захотів «забруднюватися» дармовим добривом.

У запасі був і «лінивий» спосіб: спустити намул Чорною рікою, але він міг нашкодити механізмам Теребле-Ріцької ГЕС – у Колочаві-Мерешорі стояла її бетонна гребля.

 

1454873168_11138507_467285553475067_4933575849790352616_n

Найбільшу загрозу дерев’яній загаті на Чорній ріці повсякчас становили повені. У 1998 році після паводку дві третини греблі було знищено водою. Добре, що вдалося врятувати виставлені на ній експонати – наразі вони знаходяться у візит-центрі НПП «Синевир». Після цієї руйнації була спроба відновити греблю, але через брак коштів роботи велися мляво, а в 2001 році потужний паводок завдав ще одного удару по греблі.

Спроби реконструкції 

Тривалий час про греблю забули, однак багато хто розумів, що подібного об’єкту немає в Європі і лише щось схоже є в Канаді. Саме унікальність та історичність цієї греблі зацікавила політичний клан Віктора Балоги. Адже у разі відновлення цієї греблі тут можна було залучити значні кошти з туризму.

У 2008 році влада в Закарпатті повністю була в руках родини Віктора Балоги та його політичних соратників. Відновлювати те, що належить державі, не було бажання. Балоги вирішили передати музей лісосплаву в комунальну власність і почати його реконструкцію.

12 березня 2008 року Закарпатська обласна рада прийняла рішення №514 про передачу музею Лісу і сплаву в урочищі «Чорна ріка» Міжгірського району та об’єктів інфраструктури озера Синевир Фондові комунального майна Закарпатської області. Однак в опозиції до родини Віктора Балоги тоді був БЮТ Юлії Тимошенко, а на той час Тимошенко очолювала уряд.

29 травня депутати Міжгірської районної ради від БЮТ звернулися до Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко з проханням зберегти від захоплення Національний природний парк «Синевир».

Депутат Міжгірської районної ради Ярослав Мендель 20 червня подав позов до Ужгородського міськрайонного суду з вимогою скасувати згадане рішення Закарпатської обласної ради. До прокуратури області з вимогою дати правову оцінку рішенню облради звернувся і депутат облради (фракція БЮТ) Андрій Сербайло.

Зі слів А.Сербайла, проект рішення на розгляд депутатів вніс голова ОДА Олег Гаваші і цей проект навіть не був завізований відповідними юридичними службами, бо, з його слів, юристи не схотіли брати на себе відповідальність за відверто незаконне рішення.

БЮТівці вважали, що після передачі музею в комунальну власність може відбутися його приватизація і таким чином унікальний музей опиниться в приватних руках. Однак Віктор Балога не здавався. Його ЗМІ провели масовану інформаційну атаку проти дій БЮТу і закарпатців переконували, що музей потрібно передати в комунальну власність, бо це єдина можливість для його реконструкції і порятунку.

ЗМІ Віктора Балоги розповсюдили широкий коментар тодішнього голови Міжгірської районної ради Івана Яреми, який виступив проти дій депутатів ради від БЮТ.

«На порядок денний окремим питанням виносився проект рішення, в якому йшлося про те, що Музей лісу і сплаву не використовується за призначенням, у його реконструкцію Мінприродою не вкладаються кошти, що може призвести до повної руйнації об’єкта. Райрадою і райдержадміністрацією депутатам було запропоновано прийняти звернення до Мінприроди та Закарпатської обласної ради про виділення коштів на відновлення Музею лісу і сплаву, а також про передачу цього музею у комунальну власність району після завершення відновлювальних робіт. Однак депутати від БЮту, «Пори» і «народники» відмовились голосувати. Керівник фракції БЮТ в райраді М. Буришин зачитав звернення до Прем’єр-міністра, в якому йшлося про те, що передача Музею лісу і сплаву в комунальну власність області відбулася всупереч закону і т. ін. Переважна більшість депутатів райради не підтримала це звернення, «за» проголосувало лише 19 депутатів», — розповідав тоді голова райради Ярема.

Ярема був переконаний, що «вся ця метушня, яку затіяли бютівці, має на меті одне: дискредитувати владу, як районну, так і обласну, і заробити собі на цьому політичні дивіденди. Тут явний інтерес цієї політичної сили, і ми вже не раз переконувались, що представники фракції БЮТ не зацікавлені, аби в районі щось мінялось на краще».

«Останнім часом багато писалось про Музей лісу і сплаву на Чорній ріці та Синевирське озеро. Обидва є унікальними – це історичний та природний об’єкти світового рівня. Як ви знаєте, повенями 1998-го та 2001-го років музей був практично зруйнований. Загрожує екологічна небезпека і Синевирському озеру. І хоч обидва ці об’єкти є державними, перебувають на балансі Національного природного парку «Синевир», коштів на них протягом останніх років з державної казни не виділялось.

Зате постійно робилися спроби прибрати ці об’єкти до приватних рук, різними методами відчужити і майно, і землі національного парку. Ще за часів Кучми величезний інтерес до територій національного парку проявляв Віктор Медведчук – шукав собі місце під дачу. Якщо пригадує, тоді зупинився на Жденієві Воловецького району…

Кілька років тому київська фірма «Еко-Славія» намагалася оформити оренду на 49 років частини території, що прилягає до Музею лісу і сплаву. При цьому фірма не представляла жодного інвестиційного проекту, не передбачалось жодної копійки вкладень у розвиток території.

Інша київська фірма «Малес Синевир Тур» також за копійки використовувала як територію навколо Синевирського озера і саме озеро, так і будівлі, що тут є. У місяць ця фірма нацпарку сплачувала 1 тисячу гривень. І це при тому, що в їхній турбазі доба проживання однієї людини коштувала 300-400 гривень. Вже практично були готові документи на продаж. За копійки…», — розповідав голова Міжгірської райради Ярема.

«Переконаний, що більшості міжгірців не байдуже, що руйнуються і занепадають такі унікальні перлини краю. Ми  неодноразово звертались в центральні органи влади, передусім – Мінприроди, з проханням виділити кошти на відродження музею. Однак реакції – жодної.

Тому обласна влада вирішила власноруч взятися за порятунок Музею лісу і сплаву, Синевирське озеро. Але щоб можна було проводити фінансування, необхідно було передати об’єкти в комунальну власність області. Сесією облради було виділено кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації по реконструкції Музею лісу і сплаву. На першочергові роботи проектом передбачено 12,5 мільйона гривень. Причому ці роботи необхідно проводити у стислі строки, бо якщо не зробити всього комплексу робіт, то перший-ліпший паводок зруйнує все зроблене. До осені плануємо відбудувати основну споруду, а вже наступного року споруджувати греблю.

Ми вдячні керівництву обласної ради, меценатам, які підтримали проект відродження музею, виділили кошти. Цього тижня почалися роботи. І тут депутати-бютівці почали свої ігри в політику. Звичайно, з рук випливає ласий шматок. Запитайте у простих людей, чи цікавить їх, на чиєму балансі буде музей? Та їм байдуже», — говорив Ярема.

Окрім того, на той час перший заступник голови Закарпатської ОДА Іван Балога також відкрито назвав політиканством дії представників БЮТ, які, з його слів, всіляко намагаються завадити благородній справі — відродити Музей лісу і сплаву. Про це він заявив під час робочої поїздки в Міжгірський район області.

«Представники цієї політичної сили при владі у Києві, але не бажають долучитися до фінансування відновлення музею. Уряд не виділив на ці роботи жодної копійки. Коли ж ми на місці взялися самотужки відновлювати музей, то бютівці всіляко хочуть завадити цьому», — стверджував Іван Балога.

«Об’єкт надзвичайно складний, адже ми плануємо відродити його у такому стані і вигляді, як він існував із середини XIX століття, — зазначив Іван Балога. — Реконструкція буде проводитиметься у три етапи. Кінцеву дату завершення ще не визначено. Але роботи триватимуть не менше двох літніх періодів».

Преса родини Балог тоді ж пафосно повідомляла про те, що зруйнований паводками 1998-го та 2001-го років єдиний в Європі Музей лісу і сплаву активно відбудовують. Реконструкцію об’єкта дійсно почали проводити працівники Виноградівського ПМК-78. З початку червня 2008 року ними було демонтовано стару частину греблі. Нещодавно розпочалися  земляні роботи.

«Планується відновити водний резервуар, який свого часу було повністю замулено. Після цього його глибина має становити не менше 9 метрів, – каже директор підприємства Йосип Вайда. – На відновлювальних роботах задіяно 18 чоловік та 11 одиниць техніки. Весь видобутий намул та грунт буде використано для будівництва нових стадіонів у сільських школах Міжгірщини. Перший етап реконструкції буде завершено у вересні. Роботи коштуватимуть близько 3,5 мільйони гривень. Наразі підприємство замовляє деревину для будівництва греблі. Її буде зроблено із смереки та дуба», — писали ЗМІ родини Балог.

p_16097_1_slidertop2

 

Однак, незабаром Київ таки почав оскаржувати передачу в комунальну власність цього унікального об’єкту. Роботи зупинилися. Балоги почали втрачати вплив. Коли до влади прийшли «регіонали», то знову піднімалося питання відновлення унікальної греблі. Навесні та влітку 2013 року Закарпаття двічі відвідав тодішній міністр екології Олег Проскуряков. Він так прокоментував ситуацію щодо відновлення Музею лісу та сплаву:

«Позиція міністерства чітка – будемо працювати над відновленням Музею лісу та сплаву. Готуємо документи для передачі Музею лісу та сплаву на баланс Мінприроди. Наразі ми чекаємо на погодження документів від Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Мінфіну України. Кінцеве рішення має прийняти Кабінет міністрів України. Опісля проходження цієї процедури вже зможемо говорити більш конкретно про фінансування музею».

Тоді, за підрахунками експертів, на відновлення об’єкту потрібно було близько 15 мільйонів гривень. Зі слів міністра екології, кошти спрямують на відновлення та укріплення греблі унікальної гідротехнічної споруди музейного комплексу.

Однак згодом політика знову внесла свої корективи. Після Революції Гідності 2014 року настала невеличка пауза. Але вже на початку цього року голова Закарпатської ОДАГеннадій Москаль відвідав Міжгірщину і також почав говорити про необхідність відновлення унікального об’єкту.

«Музей належав Міністерству екології та природних ресурсів, він входить до Національного природного парку «Синевир», межі якого може змінювати тільки Верховна Рада України, – зазначив тоді Москаль. – Однак у 2008 році обласна влада під керівництвом клану Балог всупереч закону віддала Музей у комунальну власність, щоб потім забрати в приватні руки. Зараз будемо розбиратися й повертати об’єкт Міністерству екології. Тільки таким чином можна відновити його повноцінну роботу. Музей лісу і сплаву, як і в попередні роки, має стати перлиною Карпат, одним із чудес України, подивитися на яке приїжджатимуть тисячі туристів».

І ось днями Геннадій Москаль знову повернувся до питання відновлення унікальної греблі. Як відомо, Москаль гордиться тим, що після реконструкції дороги до Синевирського озера тут в кілька разів виросла кількість туристів, а проведений цими вихідними на Міжгірщині фестиваль «На Синевир трембіти кличуть» зібрав рекордну кількість гостей – близько 10 тисяч відвідувачів.

Зважаючи на те, що перлину України Синевирське озеро щороку відвідує щонайменше 350-400 тисяч туристів, то відновлення історичної унікальної греблі, яка розташована фактично по дорозі на Синевир, могла б приносити величезний дохід з її відвідин туристами. Сьогодні прес-служба Закарпатської ОДА розповсюдила черговий коментар Геннадія Москаля щодо Музею лісу та сплаву.

«Спроби одного місцевого клану вкрасти Музей мало не погубили цей унікальний об’єкт. Відновити його може тільки Мінекології, і ми вже почали процедуру повернення Музею лісу і сплаву на баланс міністерству. Після її завершення міністр Остап Семерак пообіцяв залучити для відновлення музею кошти Європейського Союзу, виділені Україні для вирішення різних екологічних завдань. Зробимо все можливе, щоб відродити цю туристичну родзинку Закарпаття», — заявив Москаль.

Але ми стали свідками того, що 15-и річна епопея з реконструкцією унікальної греблі має політичний підтекст, тому важко і надалі прогнозувати, яка її доля.

Степан Форкош

поділитись в соцмережах