Як вижити середньостатистичному закарпатцю, коли витрати перевищують прибутки

zakarpattya-%d1%97zhaЯк не крути, а вижити зі скромних прибутків, високих тарифів та космічних цін на харчі стає все важче. Підтвердженням цьому є навіть оприлюднені статистичні дані. Зокрема, за інформацією ГУ статистики в Закарпатській області, середньомісячні сукупні ресурси одного домогосподарства на людину у нас складають 2998,08 грн. та є вищими, ніж у середньому по країні (2701,98 грн.) при прожитковому мінімумі на одну особу 1450 гривень.

Статистичні трюки та життєві реалії

Виходить, що…  маючи навіть мінімальну зарплату навіть 3200 гривень, фактично треба витратити, як мінімум, сім тисяч, аби не втрапити у комунальний зашморг та не померти з голоду. Парадокс… не правда? Адже ж де взяти суму, яка насправді повинна бути ще раз такою, яким є фактичний заробіток?

Та й реально індекси цін, оприлюднені статистами далеко не завжди сходяться з тими, що маємо на ринках та в супермаркетах… Чому реалії життя де-факто ще жорстокіші, ніж де-юре? Адже навіть зарплатня, зведена до середнього показника у нашій області складає 3864 грн., хоча насправді хтось отримує і 12 тисяч, а хтось – 50% від середньої легальної заробітної плати.

Крім того, офіційно цьогоріч на 10,8% подешевшали яйця, на 1,1% – безалкогольні напої, на 0,9% – риба та продукти з риби, на 0,8% – цукор. Але насправді це далеко не так, бо вартість продукції не падає, а навпаки – інтенсивно зростає… мало не щодня.

Тож чому наша статистика, як відомий ілюзіоніст Девід Коперфілд, вдається до подібних трюків? Як правило, споживачі бачать справжні цінники на полицях крамниць.  Тому невідповідність даних Держкомстату із реальними цінами викликає неабияку хвилю обурення серед громадськості. Може, статистам треба частіше навідуватися до торговельних установ, чи розмовляти на вулицях міст і сіл із пересічними закарпатцями?

Утім… скоріш за все, дані занижуються навмисне, аби рідше проводити індексацію… і відповідальність за це лежить «на плечах» не місцевих статистичних структур, а вищих державних мужів, які передусім дбають про власний добробут, а не про населення.

Корупція – сестра бюрократії

Отже, аби не піти по світу з простягнутою рукою, варто подбати за роботу з належною зарплатнею. Але не завжди влаштуватись на хорошу вакансію вдається без хабарів, адже як-не-як попит перевищує пропозицію.

Навіть за такі «державні» посади, як вчитель чи лікар нерідко треба заплатити чималі гроші. Враховуючи, що дипломованих фахівців у нашій області не сотні, а тисячі, в місць не так уже й багато, то сума хабара у кожному населеному пункті своя, але вимірюється вона не в національному еквіваленті, а доларах.

Простіше працевлаштуватися у приватних підприємців, утім бізнес у нас не є розвиненим настільки, аби «місця під сонцем» вистачило всім бажаючим. До того ж навіть у юридичних осіб за запис у трудовій книзі деколи треба платити.

Альтернативний вихід – заробітки. Проте й тут не все так чесно і прозоро, як здається. Починаючи від оформлення закордонного паспорта, отримання віз до оплати послуг посередників – усе вимагає матеріальної компенсації, або фінансової винагороди. За найрозповсюдженішу раніше закарпатську «валюту» – «раз дякую» нині допомагати у скрутну хвилину вже ніхто не хоче.

У той же час усі добре знають, що робиться на митних постах, як «гріють руки» на контрабанді окремі високопосадовці, як жирують деякі чиновники… Тому, щоб вижити, нерідко пересічні краяни теж вдаються до не зовсім чесних методів, наслідуючи тих, хто цей приклад показує власними діями – урядовців.

А як викручуються ті, кому совість не дозволяє переступати закон? Власною працею… важкою, часом невдячною, але чесною… Між іншим, заробляючи  на хліб щоденний, більше 60 відсотків закарпатців задовольняються тим, що мають, а прагнучи більшого – працюють ще інтенсивніше, відмовляючи собі навіть у такому задоволенні, чи б то природній потребі, як відпочинок.

zakarpatpost.net

поділитись в соцмережах